З Харковадо Нідерландів

Залізнична родина в Харкові

ПідтвердженоТеодор Токаренко народився в Харкові 5 лютого 1900 року за старим стилем, 17 лютого — за новим.[9][4]

ПідтвердженоЙого батьком був Віктор Павлович Токаренко, залізничний службовець, матір'ю — Теодора Григорівна. Судячи з по батькові, діда звали Павлом.[3]

КонтекстБлизько 1900 року Харків був одним із найважливіших залізничних вузлів Російської імперії, де сходилися лінії на Москву, Крим, Донбас і до Чорного моря.

ПідтвердженоУ 1921 році Теодор був записаний в Амстердамі як римо-католик.[1]

ГіпотезаУ переважно православному Харкові католицьке віросповідання може вказувати на польське коріння родини. Це пояснило б і польський паспорт.

Ймовірно«Григорівна» — це по батькові: Теодора була донькою Григорія. Її дівоче прізвище невідоме.

Загадка Любліна

ПідтвердженоУ 1921 році Теодор заявив в Амстердамі, що народився 8 лютого 1899 року в Любліні (Польща). У всіх пізніших документах він називає Харків і 1900 рік.[1][2]

ПідтвердженоБлизько 1898–1902 років у Любліні жив один Токаренко: Євграф Васильович, ветеринар 14-го армійського корпусу, нар. 1852, випускник Харківського ветеринарного інституту, православний. У пам'ятній книжці 1898 року він єдиний Токаренко в місті.[43][44][45][46]

ГіпотезаЄвграф не може бути батьком Теодора: інше по батькові. Але він міг бути дядьком чи двоюрідним дідом, у якого родина тимчасово жила в Любліні близько 1899 року.

ГіпотезаІнше пояснення: після 1918 року той, хто народився на території нової Польщі, міг отримати польський паспорт — легальний спосіб вибратися з радянської Росії. Назвати Люблін могло бути способом утекти.

Родинний переказУ родинному переказі Польща не згадується.

Втеча

Контекст12 грудня 1919 року Червона армія зайняла Харків. Білі армії відступали до Чорного моря, за ними — десятки тисяч цивільних. Уздовж залізниць лютував висипний тиф.

ПідтвердженоКонсул Нідерландів у Харкові, інженер А.Й.К. (Альфонс) Ухтман, як консул нейтральної країни представляв також польські, бельгійські та французькі інтереси. Він відправив сімнадцять потягів із біженцями та військовополоненими до Одеси й Новоросійська, звідки їх кораблями везли через Константинополь до Марселя.[57][16]

ПідтвердженоПольський паспорт Теодора № 3369 датовано: Харків, 2 січня 1920 року.[1]

ЙмовірноОскільки Ухтман представляв у Харкові польські інтереси, польський паспорт майже напевно було оформлено через нього. Це пояснює й те, чому Польща в 1922 році нагородила його лицарським хрестом Polonia Restituta.[57][20]

ЙмовірноРодина ван ден Мейзенберг пише у своїй родинній історії, що Теодор утікав разом із ними: «Молодий росіянин і друг Кеса, Тео Токаренко, їде з ними». Леендерт Віллем ван ден Мейзенберг був директором нідерландської соляної копальні «Петро Великий» біля Бахмута; Кес — його син, ровесник Теодора. За тією ж історією, ініціатором утечі був Ухтман.[49][50]

ПідтвердженоСвідчення очевидців з родини ван ден Мейзенберг розповідають так. У ніч з 22 на 23 грудня 1919 року група з шести осіб покинула соляну копальню: Леендерт Віллем, Кес, Маркс і ще троє. Десять днів вони їхали кіньми до Ростова. Там приєдналися до Ухтмана, який дістав залізничний вагон, «напханий людьми». Ростов упав наступного ранку після їхнього від'їзду.[57][17]

ГіпотезаУ цих свідченнях Теодора немає серед групи, що виїхала з копальні. Він жив у Харкові. Ймовірно, він їхав у вагоні Ухтмана, де, за словами Леендерта Віллема, були «родина та знайомі», і приєднався в Харкові чи Ростові.

ПідтвердженоДорогою вони бачили потяги, повні хворих на тиф, і мертвих на відкритих платформах. Маркс захворів і помер у вагоні 9 січня 1920 року біля станції Отоманська між Ростовом і Новоросійськом. Його дружина в Бюссюмі дізналася про це лише 6 лютого.[17][18][57]

Родинний переказЯк розповідають у родині Токаренко: Теодор тікав «потягом і товарними вагонами серед хворих і мертвих людей». Це була пекельна дорога, і він їхав через Південну Європу. Родина датує це 1917–1918 роками; документи вказують на зиму 1919–1920.

ПідтвердженоЗа щоденником Ервіна ван ден Мейзенберга, далі вони пливли французьким судном з Новоросійська до Константинополя. Там пробули кілька тижнів, і Теодор отримав першу візу. Потім судном до Марселя, де саме страйкували залізничники, і військовим потягом до Парижа. Через Бельгію 6 березня 1920 року вони прибули до Розендала.[57][1]

ЙмовірноРеєстр іноземців згадує посвідчення з Блюмендала від 17 березня 19.. (рік обрізано краєм сторінки). Якщо це 1920 рік, то через одинадцять днів після прибуття до Розендала — що точно узгоджується з тим, що Теодор увесь шлях їхав з Ухтманом і родиною ван ден Мейзенберг.[1]

Прибуття до Нідерландів

ПідтвердженоЙого першою адресою в Нідерландах була Verbindingsweg 82 у Блюмендалі, де він пробув півтора місяця. Потім понад рік жив у Бларикюмі, «Angerechtsweg у Поста», і «працював там у Схютте».[1]

ПідтвердженоКонсул Ухтман мав будинок у Блюмендалі: у 1922 році він пропонував його в оренду з адреси Amstel 300.[21]

ПідтвердженоРодина ван ден Мейзенберг з 1912 року жила в Бларикюмі, у будинку «Наша хата» на Noolseweg. Леендерт Віллем писав свої звіти про втечу в березні 1920 року з Бларикюма.[57][49]

ЙмовірноОтже, життя в Нідерландах Теодор почав завдяки своїм попутникам: спершу Блюмендал, де мав будинок Ухтман, потім Бларикюм — село його друга Кеса ван ден Мейзенберга.

Ймовірно«Пост» — майже напевно Бартоломеус Й. Пост, перукар з Angerechtsweg 133a у Бларикюмі. «Схютте» — електромонтажне бюро Д.Й. Схютте на Meentweg 186, яке в 1920–1921 роках шукало електромонтерів. Імовірно, саме тут він опанував фах електрика.[23][24]

Amstel 300, у консула

Підтверджено26 жовтня 1921 року Теодор зареєструвався в Амстердамі на Amstel 300 «в Ухтмана», де також працював конторським службовцем. Він прожив там до квітня 1926 року.[1][2]

ПідтвердженоА.А.Й.Хр. (Альфонс) Ухтман був виконувачем обов'язків консульського агента, а згодом віцеконсулом Нідерландів у Харкові. У 1921 році він став кавалером ордена Оранських-Нассау, а в 1922 отримав польський орден Polonia Restituta. У 1923 році він рекламував інженерне бюро з електричного опалення на Amstel 300.[16][19][20][22]

ЙмовірноКомпанія існує й досі. Uchtman B.V. вказує датою заснування 15 липня 1922 року, засновник — «інженер Альфонс Ухтман», «на амстердамському Амстелі, навпроти Карре». Театр Карре стоїть навпроти шлюзів, тобто це Amstel 300. Теодор жив і працював там з 1921 року, тож був серед перших людей фірми.[58][59]

ЙмовірноУхтман допоміг Теодору втекти з Харкова і, ймовірно, отримати польський паспорт. Чи працював Теодор уже в Харкові в консульстві, невідомо.

Електрик і громадянин Нідерландів

Підтверджено1 квітня 1926 року Теодор переїхав до Бюссюма, Kerkstraat 20.[1]

ПідтвердженоЗаконом від 9 липня 1931 року він став громадянином Нідерландів. Тоді він був електриком і був заручений.[9][10][11]

ПідтвердженоУ 1935 році він грав у футбольній команді Bussumsche Radio Centrale. Цю фірму наприкінці 1926 року заснували панове Схумейєр і Ферре; вона подавала радіопрограми по кабелю в оселі без власного приймача.[26][27]

ГіпотезаІмовірно, він там і працював — можливо, як «керівник підприємства», згаданий у свідоцтві про шлюб 1932 року.

ПідтвердженоУ Бюссюмі він зблизився з родинами Мольс і Де Гроот. Торговець велосипедами Корнеліс Мольс був свідком на його весіллі в 1932 році. У 1942 році «родина Токаренко» значиться серед тих, хто оплакував Петруса Йоганнеса де Гроота.[3][26][28]

Родинний переказЗа родинними переказами, у Бюссюмі Теодор жив у родини Мольс на Huizerweg 60. Адресні книги 1930 і 1937 років указують за цією адресою «Mols, C., торговець велосипедами». Самого Теодора там немає, але мешканців-квартирантів в адресних книгах зазвичай не зазначали. У 1932 році він ще грав разом із К. і В. Мольсами в команді бюссюмських футбольних ветеранів.[55][56]

Родина, шахівниця й майстерня

Підтверджено10 серпня 1932 року Теодор одружився в Гілверсумі з Гейсбертою ван Путтен — донькою Аренда ван Путтена з Гейзена (помер 1929) і Матьє ван Клінгерен із Сусту.[3][5][6][7]

ПідтвердженоСпершу родина жила на Liebergerstraat 38 у Гілверсумі, а з 15 лютого 1937 року — на Van Oldenbarneveltlaan 24, де Теодор прожив решту життя. Адресна книга 1942 року вже називає його головним механіком. У 1943 році він є в гілверсумському списку «зунгелду» — збору часів окупації. Більше про воєнні роки ми поки не знаємо.[12][13][14]

Підтверджено28 червня 1935 року народився їхній син Віктор.[33][12]

ПідтвердженоТеодор був активним шахістом і членом правління Гілверсумського шахового товариства. У грудні 1959 року він привітав радянських гросмейстерів Тиграна Петросяна і Сало Флора російською — через сорок років після своєї втечі.[29][30][31][52][51]

ПідтвердженоВін працював головним механіком у N.V. Diode, лабораторії електроніки на Emmastraat у Гілверсумі. У 1966 році його за це нагородили.[4][32]

Родинний переказУ родині також пам'ятають, що він працював у Diode.

ПідтвердженоТеодор Токаренко помер у Гілверсумі 7 лютого 1980 року, за десять днів до свого вісімдесятиріччя.[4]

Син: Віктор Токаренко

ПідтвердженоВіктор народився в Гілверсумі наприкінці червня 1935 року в родині Теодора й Гейсберти. Газета повідомила: «Народився: Віктор, син Т. Токаренка і Г. ван Путтен».[33]

ЙмовірноЙого майже напевно назвали на честь діда Віктора Павловича з Харкова, за звичаєм давати синові ім'я діда.

ПідтвердженоУ 1953 році він отримав у Гілверсумі диплом школи MULO.[34]

КонтекстУ 1954 році гравці RC ’t Gooi з Наардена заснували власний клуб — RC Hilversum: їм набридло «їздити велосипедом до Наардена».[41]

ПідтвердженоВіктор грав у тому найпершому сезоні в першій команді як трьохчвертний. У грудні 1954 року команда з'явилася в газеті з фото як «Спортивна команда тижня». Віктор — крайній праворуч, навколішки; у підписі через друкарську помилку — «K. Tokarenko».[35][36]

ЙмовірноУ 1955 році В. Токаренко отримав свідоцтво суднового механіка — майже напевно це Віктор. Чи ходив він потім у море, невідомо.[37]

ПідтвердженоВін грав у регбі за RC Hilversum щонайменше до 1962 року, переважно в другій команді: трьохчвертним, фулбеком, згодом нападником.[38][39][40]

ПідтвердженоУ 1960 році Віктор одружився в Гілверсумі.[42]